Сепаратизм на західних кордонах України або Чим небезпечне прийняття закону про державну мовну політику - Мої статті - Каталог статей - Волинський край часопис
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [188]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Сепаратизм на західних кордонах України або Чим небезпечне прийняття закону про державну мовну політику

Сепаратизм на західних кордонах України або Чим небезпечне прийняття закону про державну мовну політику

Вже багато говорилося про небезпеку розширення статусу російської мови в східних областях України в разі прийняття закону «Про засади державної мовної політики». Тим не менш, не всі говорять про його небезпеку для цілісності української держави з погляду впровадження цього закону на Закарпатті. Адже цей регіон за кількістю національно-культурних груп та й просто відверто сепаратистських організацій є одним з лідерів в країні.

Багато писалося про сепаратизм так званих «русинів», які прагнули створити свою автономію на території Закарпатської області. Звичайно, в разі прийняття вищезгаданого закону, гіпотетично «політичні русини» почнуть впроваджувати діловодство, судочинство і т.д. на своїй, хай і штучно створеній мові. А це зайвий аргумент для них закцентуватися на власній окремішності.

Але з іншого боку, русини критичної маси в Закарпатті аж ніяк не мають, тому не факт, що закон пошириться на них, адже навряд чи частка русинів буде 10 або більше відсотків від загальної кількості населення. Бо згідно з проектом закону, право вести справи на регіональній мові можуть лише ті національні групи, яких нараховується не менше 10% населення даного регіону.

Тому набагато більшу небезпеку варто очікувати від угорської меншини, якої в Закарпатті – близько 15%. В разі прийняття закону, він точно поширюватиметься і на закарпатських угорців. І це створить додаткову напругу в області. По-перше, в рядах населених пунктів, зокрема, в Берегівському, Виноградівському, Ужгородському районах є цілі села, де державна мова не використовується навіть в документації. Більш того, в цих населених пунктах українською взагалі мало хто розуміє, а більшість вивісок написана виключно угорською мовою.

По-друге, частина мешканців означених територій мають паспорти Угорщини, отже, формально підпадають під захист нашого сусіда. Угорщина, всупереч Шенгенському законодавству, розширила межі малого прикордонного руху з Україною з 30 до 50 км. Отже, тепер її вплив сягатиме далі і охоплюватиме більшу частину територій Закарпаття, де угорці є домінуючою етнічною групою.

Відомо, що офіційний Будапешт активно фінансує співвітчизників за кордоном. Так, лише українським угорцям в 2011 році було виділено на 11% більше коштів на культурні потреби, ніж в 2010 р. Фінансування угорської меншини в Україні масово здійснюється з державних і недержавних фондів, зокрема, Фонд Дьюли Йєша, що фінансує громадські об’єднання, Фонд при Міністерстві культури (фінансує культурні програми), Фонд «Апацой», що дає стипендії закарпатцям та багато інших.

Взагалі, це саме формулювання – культурне життя – має в даному аспекті ширше значення. Тут радше іде мова про завуальовану боротьбу за національну угорську автономію в складі України. Адже, наприклад, найбільша організація місцевих угорців – Товариство угорської культури Закарпаття – під маркою відстоювання культурних прав веде політичну діяльність, кінцевою метою якої є здобуття угорської національної автономії в межах України. Так, в 2005 році це товариство зареєструвало Партію угорців України на чолі з Миколою Ковачем. Ця партія, за словами політолога Владислава Зварича, активно співпрацює з правлячою в Угорщині партією Фідеш прем’єр-міністра Віктора Орбана. Де-факто, за словами все того ж Зварича, задачею Партії угорців є створення в Закарпатті нової територіально-адміністративної одиниці в складі Закарпаття – Притиснянського району, де угорці будуть домінувати.

Ще один момент – оскільки зараз в угорському парламенті окрім поміркованого Фідешу є ультрарадикальна права партія Йоббік, яка виступає за створення «Великої Угорщини» на теренах «угорських етнічних земель» України, Румунії та Словаччини, можна очікувати посилення підтримки не лише культурних організацій мадярів, але й сепаратистських політичних сил. Лідер "Йоббик” Крістіна Морваї вже зробила заяву, що в Європарламенті ця політична сила однозначно не підтримуватиме Лісабонську угоду і усіма можливими шляхами намагатиметься досягти автономії для угорців, які мешкають в сусідніх державах, таких як Україна, Словаччина, Румунія.

В цьому плані закон про засади державної мовної політики може їм стати як ніколи в нагоді. Адже тепер у закарпатських угорців буде право використовувати виключно свою мову для ведення регіональної політики, діловодства, судочинства і відтак відпаде потреба знати, а тим паче спілкуватися українською мовою. Тим угорцям, які живуть в прикордонних районах, це взагалі не треба – вони отримують дотації з Будапешту, українська влада не вимагає від них знати державної мови (якщо вони не йдуть на вищі адміністративні посади), тому можна прогнозувати 100-відсоткову переорієнтацію цих людей на свою історичну батьківщину. А оскільки їм і на землях Закарпаття за таких умов буде житися непогано і переїжджати в Угорщину вони не прагнутимуть (бо завдяки транскордонному руху туди можна і так вільно їздити), то незабаром можуть підняти питання про створення тут своєї «маленької Угорщини», яка, однак, може стати великою проблемою для України, стати каталізатором сепаратизму не лише в Закарпатті, але й в сусідній Чернівецькій області, і в Донбасі, а найбільше, звичайно ж, в Криму.

А те, що офіційний Будапешт може спровокувати у нас подібний сценарій, підтверджує поведінка угорської національної меншини в Словаччині, Румунії та Сербії, де, за фінансової підтримки історичної батьківщини місцеві угорці намагаються створити свої автономні держави. Україну може чекати те ж саме, особливо, якщо закон про засади державної мовної політики все ж приймуть.

P.S. Насамкінець хотів би навести думки мешканців Закарпаття – угорця та українки – на проблему автономії краю, які записала ВВС Україна в березні місяці:

Ласло, 48 років, столяр: – Це – земля наших предків, тут жив мій батько, дід. Багато років тому нам просто сказали – це вже інша країна. Я вважаю, що автономія – це шлях до повернення історичної справедливості. Ми маємо на це повне право. Тому я за. Адже потрібно нам зберегти нашу культуру, розвивати угорську мову, аби її не забували в школах, садочках. Угорщина нам не може допомагати у повній мірі, поки в нас не буде автономії. Думаю, що і кордони стануть більш відкритими. Сподівання лише на краще. Адже Україна про нас не турбується – може, хоча б Угорщина допомагатиме…

Тетяна, 25 років, вчитель: – Категорично проти будь-якої автономії. Адже угорці і так мають занадто прав, в той час, коли українці позбавлені багатьох привілеїв… Наприклад, я теж мешкаю у 50-кілометровій зоні, але маю перепони, аби без проблем отримати шенгенську візу. Для цього мені кажуть, що мої діти мають ходити в угорську школу, в угорську церкву, бути членом певного культурного товариства. Мені не подобається, що в державних установах та банках деякі вимагають, аби з ними розмовляли лише угорською мовою. Ніби ми за кордоном живемо. Діти шкільного віку раз на рік отримують по 25000 форинтів (це 1000 гривень) на покупку шкільного приладдя. Це лише в угорських школах. Дуже прикро, що чужа країна може це робити, а наша – ні. Їхні вчителі забезпечені потрібною літературою, мають можливість безкоштовно навчатися на курсах підвищення кваліфікації, навіть подорожувати за кордон на різні конференції. Угорці спокійно відзначають свої свята, мають свої школи і садочки, розмовляють своєю мовою. На мою думку, створення автономії – це перший крок до сепаратизму. Я не хочу відчувати себе "у гостях” у себе на батьківщині. Бо іноді і так себе так почуваєш…

Сергій Пархоменко


Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (05.06.2012)
Переглядів: 518 | Теги: Сепаратизм на західних кордонах Укр | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: