Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [188]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Як запорожці стали козаками та покозачили Україну

Чи воювали козаки з татарами? Ви будете здивовані, але питання поставлено некоректно. Хто такі козаки? Козаки – це етносоціальний термін, що означає певну автономію групи населення, яка живе переважно з воїнського ремесла та не входить у певне державне утворення. Термін «козаки» безпосередньо пов'язаний з татарськими традиціями – саме серед народів, яких називали «татарами» - інакше кажучи, народів, які були підданими золотоординської імперії, зявилися ватаги, або цілі племена КОЗАКІВ…, отже:

Як запорожці стали козаками

та покозачили Україну

         Мальовничі береги сивого Дніпра за тисячі років зустрічали та проводжали різні народи. Але найбільш драматичними, очевидно, є відносини з середини другого тисячоліття козаків, татар, поляків, турків, росіян та інших народів, що мали безпосереднє відношення для історії творення сучасної України.

         Не претендуючи на більш глибоке, ніж у інших, шанованих мною дослідників, знання першоджерел, я спробую у своїй статті, що не претендує на звання наукової, змінити методологію, та користуватись скоріше логікою, ніж архівами…

         Найбільша помилка, на мій погляд, більшості дослідників, в тому, що вони за допомогою сучасних термінів та понять намагаються оцінити події минулого. Отже, хто вони – козаки? На момент виникнення терміну – групи населення, що жили переважно військовим ремеслом (що було не рідкістю на той час) та не входили до тогочасних державних формацій (які на той час також суттєво відрізнялись від сучасних). Навіть термін «військо» (інакше – «орда») на ті часи було одиницею адміністративного поділу у тій часиині світу, де правила встановлювала золотоординська імперія… До речі, «татари» - не що інше, як народи, або «орди», які входили до вищезгаданої імперії як її структурний підрозділ та підкорялисьїї законам. А татари, які чомусь випадали з цієї структури, ставали козаками…

         Отже, озброївшись цими нехитрими термінами та логікою, спробуємо поміркувати над питанням, що вже не перше століття непокоїть українців – хто ми? Козаки, русини, а запорожці?..

         Почнемо з відносин кримських татар та козаків. Перш за все – хто вони такі – запорізькі козаки? Чи це дійсно ватага селян-втікачів, що зібрались на дніпровських островах посеред дикого поля, спустошеного татарськими набігами для захисту братів-православних?

         Перш за все хочу зауважити, що дніпровські плавні – найблагодатніші для ведення господарства землі серед неозорих причорноморських степів. І, якщо посушливі степи Таврії були заселені та активно освоювались племенами войовничих номадів, то чому ж вони «не помітили» найбагатші заплавні пасовища по берегам Дніпра?

         Відповідь очевидна: плавні та заплавні дніпровські луки здавна були заселені людьми, які почували себе там настільки впевнено, що ніхто – ні кочівники з дикого степу, ні північні могутні князівства – не змогли їх звідти витіснити, або принаймні взяти їх під свою протекцію… І, судячи з деяких джерел, сусідство «запорогів» і татар не виглядало як вервечка безкінечних сутичок. Іван Сірко, один з найбільш характерних та войовничих запорізьких отаманів, вже навіть у 1675 році, коли у причорноморських степах стався недород через посуху, дозволив татарам випасати худобу на запорізьких землях, і на закиди гетьмана Самойловича відповідав, що «…коли ми з татарами живемо по-сусідськи й допомагаємо одне одному, то це розумно і не дивно». Ще одне цікаве спостереження часів зародження українського козацтва: так, Стрийковський зауважив, що татари в Добруджі розмовляли словянською мовою і вели господарство… Тобто війська під керівництвом Ольгерда, захопивши Поділля, знайшли там населення, яке важко було поділити на українців і татар. Та й імя одного з переможених ним ординських воєначальників було дивне як для татарина – Дмитро… І – ще одне цікаве висловлювання Сірка, що характеризує запорізько-татарські стосунки: «А що ваші (татарські) і наші чамбули з охочих молодців, гуляючи по розлогих і диких степах, сходитимуться й битимуться, того нам і вам ставити за достатню причину до зачинання великої війни не треба.»

         То хто ж вони такі – жителі річкових долин, які вижили в оточенні – з одного боку – землеробських цивілізацій, з іншого – кочових та напівкочових народів, що жили з тваринництва. Чи схожі вони на селян-втікачів, що збирались на річкових островах та створювали військові братства? – В жодному випадку! В кінці пятнадцятого століття в пониззях Дніпра ми бачимо значну військову організацію зі сталими військовими традиціями, добре озброєну та навчену найсучаснішим тогочасним методам ведення війни… Щось подібне ми знаходимо у візантійського історика Костянтина Багрянородного (905-959рр), який описує виготовлення словянами «довбанок», які ті продавали росам, а ті, в свою чергу, нарощуючи борта, виготовляли з них «моноксили» - чайки, по-нашому, та відправлялися униз по Дніпру.

         І маршрути, і традиції, і знання порогів та морських маршрутів у запорожців та їхніх попередників – усе збігається! Тож чи можемо ми собі уявити якусь групку селян-утікачів, що, зустрівшись випадково на одному з дніпровських островів, раптово оволодівають знаннями, для набуття яких потрібно кілька поколінь та величезний досвід та майстерність? – В жодному разі! Те саме стосується методів ведення сухопутних бойових дій цими морськими-річковими десантниками. Здавна відома тактика застосування возів, як пересувних укріплень-фортець використовувалась ще печенігами та їх попередниками. Але довели до досконалості дану тактику саме запорожці. Сам запорізький віз зовні мав дуже мало спільного з селянською гарбою. Це була масивна споруда на колесах, яку ми пізніше бачимо у чумаків Рівних запорожцям у веденні позиційного бою на відкритій місцевості на той час не було. Змагатись з кінними татарськими лицарями, які проводили усе життя в сідлі, вони не могли – та й не було потреби. Козацька кіннота, яка існувала, виглядала, скоріше як драгуни – піхота на конях… Сила запорожців була якраз у піших лавах та війні з використанням в якості укріплень, возів та річково-морських чайок. Не випадково ж султани османської імперії, коли постала потреба створення «нового» сухопутного війська (єну-чері) – яничар, набирали словянських хлопчиків, у яких генетично було закладено здібність  до змагань у піших лавах…  Наступні покоління нащадків запорожців, коли була потреба у використанні кінноти, укладали союз якраз з татарами – згадаймо Богдана Хмельницького та його побратима Тугай-Бея…

         Я не випадково ще жодного разу не назвав запорожців «козаками» - їх до певного часу так ніхто й не називав (до речі, як і вони самі себе). А як називали? «Черкасами», «низовиками», «військом запорізьким низовим». А коли ж вони стали козаками? Увімкнувши логіку, візьму сміливість стверджувати, що «козаками» вони стали у 1475 році або близько того, коли османи підкорили Крим. Саме тоді, у той час, коли орди кримчаків та ногаїв признали верховенство султана та ісламських порядків, запоріжці, які не підкорилися новій владі, стали козаками. А те, що про це не знайдено рукописних джерел – напевно, ця подія набула значення трохи пізніше, коли «козацтвом» запорожців намагалися скористатись усі, без винятку, їхні сусіди. Слово «козак» вперше зявилось в українській мові в 1499році. Приклад: «которые козаки в верху Днепра … рыбы привозят…» (Акты… 1848,1,194).

         Отже, будемо вважати, козаки-запорожці постали в пониззях Дніпра та заявили про себе, як військова сила в кінціXV –на початкуXIV століття. Без їх згоди ногаї не сміли випасати у посушливі роки худобу в заплавних дніпровських луках, плавання Дніпром униз, через пороги було смертельно небезпечним без досвідчених низових лоцманів. Тобто, пазли тогочасного суспільства ніяк не складуються без осілого населення дніпровських плавнів. А те, що на тогочасних картах дніпровські плавні виглядають, як продовження незалюдненого «Дикого поля», можна пояснити двома причинами. Перша – тогочасні картографи не ризикували виїжджати за межі цивілізованого світу для польових досліджень, тому запорізькі зимівники та татарські улуси, які теж були місцями відносно осілого проживання, ніяк не нанесені на мапи східної Європи того часу. Друга – метод ведення господарства у плавнях передбачав будівництво таких споруд для родинного проживання , які не вважалися гідними для нанесення на мапи…

         А от для військових потреб питання вирішувалось облаштуванням «градів», у які не те, що мирному населенню не було потреби заходити – туди навіть жінкам під страхом смерті вхід було заборонено. Назву ці відносно постійні укріплення мали «січ». Аналогію подібних січей ми знаходимо приблизно в цих місцях у варягів-вікінгів. Порівнюючи побут та звичаї запорожців та варягів ми знайдемо багато спільного – і у традиціях та маршрутах морських походів, і у подібності  воїнів-«берсерків» та козаків-характерників, та навіть у зовнішності – вуса, оселедець… Це ще раз говорить про спадковість військових традицій людей, що жили в пониззях Дніпра та контролювали волоки та броди. Можливо, тому в словах «козак» та «волоцюга»,  «бродяга» багато смислової спорідненості? Січ існувала у тісному симбіозі з оточуючими її землями. Поруч з воїнами-одинаками, які не обтяжували себе родинними проблемами, а повністю присвячували себе  військовому ремеслу, були й такі, які від своїх господарств відлучались лише на час військових походів. Дніпровські плавні були заселені та активно використовувались в господарських цілях.

         Отже, за збігом певних історичних обставин запорізьке військо низове стало військом козацьким. А що ж далі? Чому деякі з сучасників описують запорізьких козаків, як поліетнічний зброд, жаліються, що ті приймають до себе втікачів? Щодо першого, назвіть мені будь-кого з сусідів запорожців, які на той час не були поліетнічним збіговиськом? Річ посполита? Так вона навіть перекладається, як конфедерація! Кримські татари? Так вчені ще до сьогодні не можуть порахувати, з скількох етносів вони склалися, не рахуючи греків, вірмен, євреїв та інших не асимільованих груп. Те саме можна сказати про Московію.  А якщо брати до уваги, що на час військових походів та інших воєнних дій будь-яке військо рекрутує волонтерів з інших земель, то й дивуватись запорожцям нічого.  Але так вже історично склалося, що основна частина новобранців з підвищеним вмістом адреналіну надходила з руських земель. Цьому сприяли кілька факторів. А друге - щодо втікачів – сусідам не могло подобатись, що кращі представники чоловічої статі поповнювали ряди не їхніх дружин, а йшли туди, де пропонувались кращі умови – на Січ. 

         Чому ж інші козацтва – Донське, Яїцьке, сербські гранічари так і залишились локальними автономними утвореннями, а українці стали козацькою нацією? Та тому , що наші предки-українці прийняли козацьку ідеологію! Ким були запорожці – тюрками, словянами, чи кимось іншим – зараз це зясувати важко, та й навряд чи це важливо. Канонічного Мамая народні маляри зображували у одязі, характерному для тюрків, з характерним музичним інструментом, з чорнявими вусвми та оселедцем… Важливо інше – з плином часу Січ усе більше українізувалася… Рекрутів, цілком логічно, найбільше давали багатолюдні землі України, тож, політика Запоріжжя, незважаючи на принципову автономність, ставала усе більш україноспрямованою… Не могли козаки, рідні яких залишались жити в Україні, байдуже спостерігати за долею рідного краю у конфліктах Русі з татарами, ляхами та іншими ситуативними союзниками запорожців у військових діях. А модель козацької республіки була, вочевидь, дуже привабливою для жителів тодішніх руських князівств. Незалежний воїн-козак, який корився тільки виборному отаманові, був зразком для наслідування молоді.  Усе більше козаків зявлялося на землях Гетьманщини, Волині, Поділля…  А коли Запоріжжя очолив один з найбільш здібних полководців свого часу – Богдан Хмельницький – ідеологія козацтва стала в Україні панівною. Очевидно, вона найкраще відповідала ментальності українців. Отже, руські землі, які сприйняли козацьку ідеологію, стали Україною. Цікавий факт: повстання угорського князя Ференца Ракоці ІІ проти Габсбургів зініціював загін козаків-запорожців. Їхній приклад надихнув місцевих русинів, і вони стали основною силою угорського(!) визвольного руху.

         А що ж інші руські землі? Вони стали Московією, Литвою-Білоруссю, були поглинуті Польщею, Словакією і т. д. Кордони України пролягли по умовним межам козаччини, гайдамаччини та інших проявів бунтівного духу українців. Усвідомивши це, нам легше буде зрозуміти, в чому наші переваги та наша слабкість.

І. Корсун

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (30.11.2012)
Переглядів: 3020 | Теги: Як запорожці стали козаками та поко | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: