Легенда про українську резидентуру у Москві - Мої статті - Каталог статей - Волинський край часопис
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [188]
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Легенда про українську резидентуру у Москві

Легенда про українську резидентуру у Москві

Події 1991 року ще чекають своїх дослідників. За кілька тижнів сталося більше, ніж за кілька десятиліть. Як не дивно, більшість документів того часу і досі закриті. Між тим, патріоти України, яким довелося практично з нуля створювати незалежну систему безпеки і розвідки, здійснили справжній громадянський подвиг – за кілька місяців в умовах правового та фінансового хаосу, політичної нестабільності, організували потужні структури, які успішно працюють ось уже двадцять років. Більшість тих імен невідомі широкому загалу. Багато хто вже відійшов назавжди. Хтось на пенсії…

А сюжети реальних пригод того часу достойні екранізації.

Дивує показна скромність і глуха закритість нинішніх і колишніх українських розвідників! Адже, є що сказати, є ким і чим пишатися! Мовчать. Самореклама і піар у них не в моді. В результаті, молодь виховується на голлівудських серіалах і масовому російському милі…

Ось все, що вдалося нашкребти в мережі:

 

Після проголошення незалежності України було створено Головне управління розвідки у складі Служби національної безпеки України, організаційно-штатну структуру якого затверджено відповідним наказом Голови СНБУ 28 грудня 1991 року. Перед ним стояло завдання в короткі терміни створити класичні напрями роботи сучасної розвідслужби, визначити стратегію розвитку, основні засади, форми й методи діяльності за нових умов і налагодити постійне інформування вищого керівництва держави з актуальних проблем національної безпеки.

З історії СЗР

 

Після розпаду Радянського Союзу і відновлення у серпні 1991 року незалежності України вище керівництво, розуміючи важливість створення військової організації молодої держави, першочерговим вважало необхідність формування самодостатньої системи воєнної розвідки. Так, з метою захисту територіальної цілісності та суверенітету країни, паралельно із становленням Збройних Сил України розпочалось створення системи воєнної розвідки Збройних Сил України.  

В організаційне ядро, що відпрацьовувало необхідні розпорядчі документи та формувало засади існування воєнної розвідки України, увійшли офіцери, які проходили службу в системі розвідки радянських угруповань військ на території України, та офіцери, які повернулись на Батьківщину з різних куточків колишнього Радянського Союзу.

З історії ГУР МО 

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України одразу постало питання про ліквідацію в республіці радянської системи органів державної безпеки і створення нових державних інституцій, покликаних захистити її суверенітет та вирішувати інші завдання у сфері забезпечення національної безпеки. Одним із перших кроків на цьому шляху стало створення комісії з розроблення Концепції органів державної безпеки України.


Враховуючи її напрацювання, а також роботу Комісії Верховної Ради по реорганізації органів державної безпеки, 20 вересня 1991 року парламент ухвалив постанову "Про створення Служби національної безпеки України" (СНБ України). Цією ж постановою ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР. На початковому етапі побудови цього органу було призначено керівництво Служби та її основних структурних підрозділів. Далі розпочалося комплектування їх особового складу, який прийняв присягу на вірність Українському народу.


Діяльність особового складу СНБ України спрямовувалась на вирішення найважливіших питань державної безпеки й інформаційно-аналітичного забезпечення керівництва країни. Водночас швидкими темпами розв’язувалися організаційно-штатні завдання, створювалася нормативно-правова база для розгортання повноцінної оперативно-службової діяльності. 


У період з листопада 1991-го по лютий 1992 року у складі Служби були створені Головне управління розвідки, Головне управління контррозвідки, Управління „К” (боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю), низка інших основних та допоміжних підрозділів (інформаційно-аналітичний, слідчий, оперативно-технічний, урядового зв’язку, військово-медичний, мобілізаційний, оперативного документування, міжнародних зв’язків, роботи з особовим складом, громадських зв’язків, інспекторських тощо), Інститут підготовки кадрів СНБ України, а також управління СНБ України в областях і Служба національної безпеки Кримської АРСР (нині – Головне управління СБУ в АР Крим). У грудні 1991 року відповідно до Указу Президента України розпочалося створення системи органів і підрозділів військової контррозвідки СНБ-СБ України. Таким чином розв’язувалася проблема забезпечення державної безпеки у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах та інших військових формуваннях України.

З історії СБУ

Ще можна почитати про корупційні та політичні скандали, якісь зливи компромату… Загальне враження негативне. Про нинішній історичний момент і роль у ньому спецслужб, краще взагалі не говорити, аби не лаятися…

Несподівано для себе, випадково опинившись поруч з епіцентрами кількох міжнародних спецоперацій, пов’язаних з українською історією та козацтвом, наша весела журналістська команда побачила багато цікавого. Головне – дещо зрозуміли.

Спробуємо реконструювати ймовірний розвиток подій створення розвідувальної резидентури України у Москві.

Питання слизьке. Сказати, що її нема – не можна. Офіційно визнати, що є, теж. Те саме, стосовно дій російської розвідки в Україні. Хоча, в Криму вони фактично не криються…

Знову починається наша улюблена сіра зона історії і міжнародної політики. Ні спростувань, ні підтверджень. Лише версії. Тут сама тема сенсаційна. Резидентура української розвідки в Росії. Уявляєте, які коменти виникнуть, якщо хтось перекладе цей матеріал російською та вивісить у їх сегменті інтернету…

А є свідок і безпосередній учасник тих подій, колишній офіцер СБУ, що пізніше перейшов до американців, нині мешкає в США, пише книги. Михайло Крижанівський.

Кілька цитат.

«Вскоре после августовского путча 1991 года Украина объявила о своей независимости.
Ельцин через своего пресс-секретаря вдруг заявил, что не допустит полного отделения Украины от России даже если для этого придется применить силу, что вызвало бурную реакцию украинских депутатов и националистически настроенной части населения.

Тем не менее стало очевидным, что пора было начинать большую разведывательную деятельность против России, создавать нелегальную резидентуру в Москве и продвигать агентуру в окружение Ельцина с тем, чтобы в будущем она смогла бы участвовать и в президентских выборах в России.

Конечно же мне хотелось участвовать в такой операции.

Я написал рапорт на имя начальника управления генерал-майора Левенко и в конце концов, получил санкцию начать операцию против Ельцина и аболютную свободу действий, что было уникальным случаем в истории разведки вообще и украинской разведки в частности.

В сентябре 1991 года, я выехал в Москву и на съезде Свободной Творческой Ассоциации (СТА) был избран ее вице-президентом.

Это позволило мне "выйти", например, на Верховный Совет (через крупного ученого, профессора МГУ) , в частности на председателя контитуционной комиссии Румянцева и возглавляемую им социал-демократическую партию. Я присутствовал на заседаниях этой партии и предложил Румянцеву и депутату Орлову обязательно внести в Российскую конституцию статью о свободных выборах.

Позже, Ельцин менял проект конституции, но и в новой редакции конституции России, принятой 12 декабря 1993 года вошла статья 3, п.3: "Высшим непосредственным выражением власти народа является референдум и свободные выборы".
Затем появились люди, которые могли дать выход на Примакова, Руцкого и Жириновского, за которым я уже тогда видел будущее. Жириновским, кстати, можно легко манипулировать, поскольку его мания величия круче, чем у Горбачева раз в десять.

Меня свели и с издателем бюллетеня, который имел доступ к Ельцину как фотограф. Он предложил мне стать его помощником и, в будущем, выполнять его работу. В феврале 1992 года я мог с ним выехать в Горьковскую область, куда планировал поездку Ельцин и, если бы на моем месте был террорист, Россия могла бы временно остаться без президента.

В мае 1992 года я получил и первую серьезную информацию о том, что вице-президент Руцкой готовит переворот и его люди складируют оружие на квартирах в разных местах Москвы.

Естественно эта информация была доложена президенту Украины Кравчуку (для этого я выезжал в Киев). Кравчук об этой информации Ельцина предупреждать не стал, а решил ждать развития событий.
Ждать, как известно, пришлось до октября 1993 года, когда Руцкой и Хасбулатов открыто выступили против Ельцина, который в ответ расстрелял парламент из танков.

Я же получил благодарность и какие-то деньги, как премию.

Следующим моим шагом стало создание партии, которая могла бы объединить российскую интеллигенцию. Для этого я решил использовать Свободную Творческую Ассоциацию (СТА), которая уже начала открывать свои отделения по России (об этом было принято решение на съезде).

Я составил проекты программных документов и оставалось лишь провести политический трюк, принять настоящих и будущих членов СТА в члены новой партии.

Все проходило легально, т.к. СТА была зарегистрирована в Минюсте России с правом заниматься политической деятельностью.

В общем легализация прошла нормально и далее надо было вплотную заниматься высшим руководством России.
Свое непосредственное руководство и руководство Службы Безопасности Украины я постепено убеждал в том, что я лично имею возможность войти в окружение Ельцина, а для этого, естественно надо было официально уволиться из СБУ, переехать в Москву на постоянное место жительства и развивать операцию.

В любом случае, я должен был достигнуть положения, когда я смог бы влиять на принимаемые президентом России решения и, прежде всего - в отношении Украины.

А дальше случилось непредвиденное. В июне 1992 года Ельцин и Кравчук договорились (был подписан договор о том, что Россия и Украина не будут вести друг против друга разведывательную работу).

Мне было объявлено о прекращении операции, с чем я категорически не согласился и подчеркнул, что президент Украины совершает крупную стратегическую ошибку.

Я полагаю, что президент Кравчук меня элементарно "сдал" Ельцину в обмен на дружбу или выгодную экономическую сделку».

Як хто не знає, потім Крижанівський співпрацював з ЦРУ і ФБР, а нині, дещо зрозумівши, почав боротьбу з … ЦРУ(!) звинувачуючи управління у незаконній діяльності на території США проти вищих посадових осіб. Та це вже інша історія, яка не має стосунку до нашої.

Дуже може бути, що Крижанівський чогось не знав, або не договорює.

Отож, пропоную власну версію.

Вже в перші дні Незалежності, Л.Кравчук і Є.Марчук, розуміючи, які сюрпризи очікують зі сторони Росії Єльцина, вирішили створити в Москві дієву розвідувальну структуру, яка б постачала Київ цінною інформацією.

На той момент і Горбачов, і Єльцин завдали серйозної шкоди тодішньому центральному апарату КГБ і створюваної ФСБ. Система дала збій. КДБ УРСР ніяких секретів не відкривав, реформ не пережив, все працювало так, як треба. Далі залишилося знайти кілька десятків патріотично налаштованих офіцерів з управлінь Західної України, провести співбесіди, дати легенди…

У тому хаосі зробити це було легко.

Хтось прийняв російське громадянство і пішов на держслужбу у потрібні структури. Хтось став успішним комерсантом. Хтось журналістом, громадським діячем… Вибір великий. Зрозумілі і цілі, які треба було взяти. Кремль, уряд, Держдума, Газпром…

Враховуючи результативність лише річної діяльності лише одного Крижанівського, можна прийти до гарних висновків.

Можливо, його засвітили, аби просунути когось іншого? Чомусь не віриться, що Президент України Л.Кравчук наказав знищити ВСЮ резидентуру української розвідки у Росії. Якщо так, сумнівно, що генерали його повністю виконали…

В пресі іноді проскакують повідомлення про діяльність наших розвідників у різних країнах. Резидентури, чи як там називаються у наших ті структури, діють. Повинна б діяти і в Москві. Теоретично…

Інша історія почалося після приходу до влади проросійськи-корупційного президента Л.Кучми. І активізація ФСБ на українському напрямі. Те, що ми маємо нинішнього Президента – і їх робота…

Сумнівно, що той перший романтичний набір українських агентів 007, протримався до наших днів. Хтось повернувся, когось перевербували, хтось звільнився, розчарувався… А може їх і не було зовсім… Все може бути… На цю тему хтось би написав роман, історичне дослідження. Маємо те, що маємо.

Українську історію, особливо роки після проголошення Незалежності, традиційно подають крізь ритуальний плач за втраченими можливостями, якось неповноцінно. Інший підхід – ідеально-героїчний. Все прекрасно, всі герої. Якісь гляцево-видумані події та персонажі. Одні впадають у націоналістичний екстаз, інші в агресивне несприйняття. Доходить до бійок. Розділяй і владарюй…

Сенсу у тих гарячих, але беззмістовних дискусіях ніякого. Підігрівається ворожнеча.

Чим вміло і користуються загребущі олігархи та їх ставленики у владі. Саме їм все вже  належить. У тому числі історія, яку вони вміло перепишуть у підручниках, розпіарять через власні телеканали. І у нас, і в Росії терміново монтується новий світовий порядок, фактично рабовласницький лад транснаціональних корпорацій. Наша роль рабська. Не тіште себе ілюзіями. Почитайте історію та подивіться голлівудські фантастичні фільми. Все давно написано і показано. Народ ще не розуміє. А вже пізно…

...Незалежність здобули. А побудувати нормальну соціальну державу для народа не вийшло. Шанси є. І Україна переможе!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

Категорія: Мої статті | Додав: defaultNick (24.08.2011)
Переглядів: 709 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: