Парламент встановить День лихваря?

Фото УП

Ще з часів стародавнього Риму законодавці намагалися боротися з лихварством. В сучасній Україні, на жаль, йде постійна боротьба за "права" лихварів.

І це при тому, що преса постійно повідомляє про випадки самогубства людей, які не в силах повернути борг за кредитом! У цій боротьбі проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" значно посилить позиції лихварів.

Документ можна охарактеризувати як "єзуїтський": він утискає громадян не відверто, а нишком, лукаво ховаючи їх дискримінацію на користь банків та інших кредиторів серед цілого оберемка нейтральних норм і юридичних тонкощів.

Наприклад, Цивільний кодекс передбачається доповнити двома частинами, Там сказано, що законодавство про захист прав споживачів потрібно застосовувати, хоча воно й без цього, звичайно, застосовувалося.

Загалом, переважна більшість положень проекту захищають банки та інших кредиторів, менша частина - взагалі не змінюють регулювання, але мають свідчити про нібито опікування інтересами споживачів. Зовсім незначна частина являє собою не дуже солодку цукерку, яка має підсолодити гірку пілюлю.

Легалізація лихварських поборів

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З цього випливає, що коли позичальник отримав кредит, то єдиним його обов'язком є повернення кредиту і сплата відсотків - чималеньких, між іншим.

Більше ніяких платежів вимагати від позичальника не можна, але апетити кредиторів не знають меж, як і їх фантазія. Вони схильні вигадувати безліч інших платежів чи "комісій" за псевдопослуги та нав'язувати їх позичальникам.

Цікавим є досвід Росії з цього питання. Донедавна банки при видачі кредитів та їх поверненні позичальниками з процентами полюбляли брати додаткову плату нібито як за послугу з проведення розрахункової операції, а також стягувати плату за ведення позичкових рахунків - різновид плати "за обслуговування кредиту".

Така практика викликала обурення населення, зокрема, стала предметом емоційного обговорення в інтернеті, та стала причиною численних позовів до судів. Російські суди стали на бік позичальників, керуючись законодавством РФ.

Така судова практика вже є усталеною: у 2010 році вона була підтверджена Вищим арбітражним судом РФ, а у 2011 році - Верховним судом Росії.

Банки України досі не застосовували подібних поборів - за деякими винятками. Причиною цього була поява підзаконного акта НБУ - правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Відповідно до пункту 3.6 цих правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен платити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь - ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, наприклад, прийняття платежу від споживача.

Леонід Черновецький та АКБ "Правекс-банк" оскаржили в суді зазначені правила, однак у цій частині суд у позові відмовив.

Неможливість стягувати лихварські побори не давала спокою деяким професійним кредиторам. І ось вихід знайдено: постанова НБУ буде подолана законом! Робиться це лицемірно. У законі "Про захист прав споживачів" передбачається записати, що "умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього закону, є нікчемною".

Звучить начебто непогано, хоч норма і значно вужча за змістом від правила, вказаного у постанові НБУ. Водночас цим же законом передбачається закріпити право банків стягувати плату за "послуги", пов'язані з "одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту".

Тобто застосовується такий єзуїтський прийом: задекларувати добре, але через юридичні тонкощі нишком, непомітно перетворити все на протилежне.

Це відкриває банкам широку дорогу для "легітимного" стягнення з позичальників плати ні за що: за "ініціювання кредиту", за "видачу" чи "одержання" позики, тобто за те, що банк порахує свої гроші, перш ніж видати їх позичальнику, за "ведення кредитної справи", "ведення кредитного договору", "облік заборгованості позичальника", "обслуговування кредиту", "повернення кредиту", тобто за те, що банк порахує гроші, перш ніж прийняти їх від позичальника.

Повернення права банків в односторонньому порядку змінювати процентну ставку

Усі пам'ятають повідомлення про односторонню зміну кредитних ставок, що їх банки масово надсилали позичальникам на початку фінансової кризи. Ці "листи щастя", як їх охрестили в народі, наразі поза законом завдяки внесеним змінам до закону.

Не всім, однак, це до вподоби. Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" передбачається поновити таке право банків у вужчому сенсі.

Робиться це цілком в дусі цього закону, під прикриттям найкращих намірів. Так, ідеєю нової редакції статті 1056-1 Цивільного кодексу є нібито можливість встановлення "плаваючих" процентних ставок,  які широко застосовуються у світі.

Водночас за світовою практикою плаваюча ставка - це ставка, що змінюється автоматично, незалежно від волі банку і позичальника. Наприклад, це може бути процентна ставка, прив'язана до облікової ставки НБУ чи до певних усереднених індексів чи показників, наприклад, відома ставка Libor.

Однак за проектом закону ставка буде змінюватися не автоматично, а внаслідок односторонніх дій банку. І хоча в законі врахована поправка народного депутата Юрія Полунєєва щодо обов'язку банку зменшувати процентну ставку відповідно до умов договору, це проблеми не вирішує, бо наслідки невиконання такого обов'язку банком не встановлені. Це істотно порушуватиме права позичальників.

Водночас для плаваючих ставок нового регулювання не потрібно, бо законодавство і так дає можливість їх встановлювати. Це випливає із статті 212 ЦК "Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини".

Ця стаття дозволяє використовувати формули для автоматичної зміни умов угод. Відтак, нова редакція статті 1056-1 не дає нічого, крім шкоди позичальникам, є нецивілізованою, непотрібною і шкідливою. Вона використана лише як привід для повернення банкам дискримінаційного права на односторонню зміну умов договору.

Звуження можливості громадян звільнятися від боргів через банкрутство

Закон забороняє застосовувати інститут банкрутства до "зобов'язань боржника - фізичної особи-підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким боржником підприємницької  діяльності". Це буде істотним ударом по малому підприємництву.

По-перше, завжди будуть виникати питання - де зобов'язання фізичної особи як підприємця, а де - як просто фізичної особи. Розділити їх може бути непросто.

По-друге, можна спрогнозувати, що кредитування банками підприємницької діяльності фізичних осіб припиниться взагалі - банки вимагатимуть від підприємців писати в договорах, ніби вони беруть кредити не для підприємницької діяльності.

Крім того, закон передбачає розвиток законодавства у напрямку, прямо протилежному потрібному. Насправді є нагальна необхідність поширити інститут банкрутства, що зараз застосовується лише до громадян, які є підприємцями, і на громадян - не підприємців, аби вони теж могли звільнятися від непосильних боргів.

Не в останню чергу через відсутність такої норми трапляються випадки самогубства. Застосування інституту банкрутства слід не скорочувати, а навпаки - розширювати.

Звернення стягнення на рухоме майно без судового рішення

Закон встановлює можливість звернення стягнення на рухоме майно за виконавчим написом нотаріуса, тобто, як кажуть, "без суду і слідства". Це спричинятиме зловживання з боку професійних кредиторів, які користуватимуться тим, що громадяни не обізнані з тонкощами законодавства та неуважно читають договори.

Зміст такої угоди, до якої може бути примушений громадянин, ніхто не контролює.

Виконавчий напис нотаріуса є спрощеною позасудовою процедурою, пережитком радянського законодавства. Нотаріус покладається на інформацію кредитора, він не є судом і не має права і не здатен перевірити стан виконання зобов'язання позичальником, а відтак - правильності розрахунку штрафів та інших санкцій.

Якщо звертати стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, то всі важливі правочини будуть виконуватися в нотаріальній конторі: укладення договору застави і звернення стягнення. Громадянин позбавляється можливості розгляду справи судом.

Передавання боргів колекторам

У законі передбачається доповнення до частини третьої статті 61 закону "Про банки і банківську діяльність", яке легалізує відступлення банком права вимоги до клієнта приватним особам та організаціям, які не є банками або фінансовими установами.

Тим самим розв'язуються руки банкам щодо передачі боргів колекторським компаніям. Це при тому, що діяльність колекторських організацій викликає багато нарікань. Колектори часто вдаються до неприпустимих методів стягнення боргів.

Більше того, діяльність колекторських компаній не підлягає ні ліцензуванню, ні будь-якому іншому державному регулюванню, що призводить до нецивілізованої практики стягнення боргів. Відтак, легалізація відступлення банком права вимоги до позичальника до запровадження відповідного регулювання є нецивілізованою.

Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" Верховна рада прийняла 8 липня 2011 року. Хоча врегулювання зазначених проблем було викладено у поправках автора, більшість з них парламент не підтримав.

В кінці липня президент повернув закон із своїми пропозиціями, однак вони не є концептуальними і не зачіпають жодної описаної вище проблеми.

Профільний комітет парламенту рекомендував парламенту ухвалити закон з урахуванням пропозицій президента. Відтак, 22 вересня - очікувану дату майбутнього ухвалення закону - можна буде вважати Днем лихваря.

Ксенія Ляпіна, народний депутат. Співавтор тексту - К. Конорєва, помічник-консультант народного депутата, юрист